Стару частину міста було заселено ще в 4 тисячолітті до н. е. племена трипільців. Саме на території Старого міста, яке нині має статус музею під відкритим небом, давні трипільці опорядили містечко, в якому їх майстри займалися ліпкою горщиків а також... плавили першу мідь. На доказ цього влітку 2016 року місцеві археологи розкопали 6 мідноплавильних печей та залишки тиглів, у яких виготовлялися одні з перших мідних сокир, голок та інші інструменти.
Але й після зникнення трипільців це місце не залишилося пусткою. У 6-8 столітті сюди перебираються племена слов'ян і поступово обживають територію Старого міста, а на місці сучасної фортеці будують одні з перших фортифікаційних укріплень, залишки яких буде знайдено лише в кінці 20-го століття.
За часів Київської Русі Кам'янець залишався лише другорядним, периферійним містом, адже столицею краю, який тоді називався Пониззям, було місто Бакота. Давні літописи обходять Кам'янець увагою, щоб згадати його лише в другій половині 14 століття. Тоді місто увійшло до складу Великого Литовського князівства. Великий литовський князь Ольгерд з братами та дружиною звільнив території Пониззя від монголів, розбивши останніх на р. Синя Вода у 1362 році, та віддав ці землі своїм племінникам, братам Коріатовичам. Брати, увійшовши в згоду з місцевими отаманами, дали мешканцям Поділля (нова назва цих земель) німецьке право, почали будувати та укріплювати міста, роздавати пільги місцевим мешканцям, наділяючи їх землями, грошима та правами, досягли того, що вже через 30 років усі торгові шляхи, які вели до Туреччини, Франції, Московії зійшлися на Кам'янецьких ринках. Община вірменів, яка поселилася в місті дещо раніше, сприяла економічному розквіту краю. Вже в 1390-х роках місто та вся Подільська земля стала яблуком розбрату між Вітовтом, князем Великого Князівства Литовського, та Ягайлом, королем Польщі. 40 років тривала міжусобна війна і лише в 1430-х роках Поділля повністю перейшло під руку польських королів. Славна фортеця, міць якої залишилася нездоланною для військ Польщі, ВКЛ, Молдови, татарів, стала місцем постійного перебування подільського старости, який традиційно обирався королем з-поміж найвірніших своїх соратників. У місті виникло та розвивалося 16 ремісничих цехів, коштом яких розбудовувалися та зміцнювалися мури та башти міста. Для Ватикану місто мало настільки велике значення, що костел, збудований в ім'я апостолів Петра та Павла ще в 1385 році став дієцезією (таким, яким керують виключно сам папа та його представники). Місто вважалося оплотом католицизму на теренах краю, а в 1610 у місті було відкрито перший єзуїтський колегіум та перший театр, у якому учні ставили містерії та сценки з житіїв святих.
Одночасно розбудовувалася та зміцнювалася фортеця, збудована коштами міщан (жителів міста) ще в 1374 році. Відповідно до умов розвитку артилерії, яка виникла наприкінці 14 століття, потовщувалися та укріплювалися башти та стіни, вдосконалювалася система пасток, оборонних систем, в'їздів. У каньйоні з боку міста в 1560-х роках було збудовано Польські та Руські ворота з системами пасток і шлюзів, з боку фортеці було збудовано запруду та башту, яка була покликана постачати свіжу воду оборонцям фортеці за будь-яких умов. З західного боку в 1621 було зведено Нову фортецю бастіонного типу, яка повинна була прикрити Стару фортецю від ворожих обстрілів. Нова фортеця мала систему коридорів і пасток, покликані стримати будь-яку кількість ворогів. Легенди розповідають, що султан Осман ІІ, який називав себе завойовником Європи, у 1621 році зняв облогу та звелів військам відступити, просто побачивши як сам Господь укріпив ці стіни. В середині 17 століття під час Визвольної війни на чолі з Богданом Хмельницким війська козаків 5 разів намагалися здобути фортецю та жодного разу не досягли успіху.
Лише через 20 років потому війська іншого турецького султана Мухаммеда IV таки зуміли здобути місто ціною багатотижневої облоги та великих людських жертв. Не зважаючи на це, султан повелів випустити з міста усіх мешканців, які схочуть покинути край, і лише після того турецькі війська увійшли в зруйноване місто. На довгих 27 років Кам'янець перетворився на центр ейялату Поділля, звідки турецькі війська пізніше намагалися проникнути в країни Європи та території Лівобережної України. Саме в Кам'янці турки відкрили 10 кав'ярень, про що свідчать залишки кавових чашечок, знайдених місцевими археологами влітку 2016 року на площі Польський ринок.
Наступне 18 століття для Кам'янця практично повністю пройшло під знаком герба Польського королівства, яке контролювало ці землі до 1793 року, доки фортецю та навколишні землі не "придбала" Російська імперія, сплативши старості Кам'янецького замку всього-навсього 1000 срібних монет.
Вже за часів Російської імперії було збудовано Новопланівський міст, яким у наш час туристи в'їжджають на територію Старого міста, а також забудовано територію за каньйоном, яку тепер називають Новим містом. Саме в новій частині міста знаходиться міська лікарня, в якій у 1916 році оперував майбутній відомий російський письменник М. Булгаков, духовна семінарі (нині аграрна академія), в якій учився український композитор М. Леонтович - автор всесвітньо відомого "Щедрика", садиби та парки місцевих мешканців, які за радянські часи було перетворено на різноманітні адміністративні та навчальні будівлі.
У 1919 році місто на короткий період стало тимчасовою столицею Української Народної Республіки, якою керував С. Петлюра. За п'ять з половиною місяці, коли в місті перебував уряд Петлюри, було розпочато друк петлюрівських гривень (більшовики зневажливо називали їх "петлюрівками"), впорядковано цивільне та культурне життя, відкрито банки. Але в результаті запеклих боїв, коли військам УНР довелося оборонятися одночасно проти більшовицьких, білогвардійських та польських військ, у листопаді 1919 року було підписано мирну угоду з поляками, війська УНР відступили за р. Збруч і склали зброю.
У 20-х - 30-х роках за радянського періоду було вивезено та знищено багато місцевого населення, не оминула чаша сія також і Остапа Вишню, якого було заарештовано в Кам'янці та пізніше вислано до ГУЛАГу. В часи Другої Світової війни Старе місто було розбомблено в рамках Проскурівсько-Чернівецької операції. 80% давніх будівель Кам'янця було назавжди втрачено. У 50-х - 60-х роках радянська влада збудувала багато промислових підприємств, які переважно працювали на оборонну промисловість.
У 90-х роках Кам'янець-Подільський було проголошено музеєм під відкритим небом. У кінці 90-х місто серйозно змагалося за почесну назву фестивальної столиці України і вже в наші дні в Кам'янці щороку проводиться 10-12 фестивалів різного рівня, від регіонального до міжнародного.
автор: русский гид Максим Жевняк
написать гиду
ваше сообщение отправлено